Архів подій/новин

Featured

Єврейське музейництво 1920–1930-х років у Львові: особливості пошуку та опрацювання документів у львівських інституціях «пам’яті»

У межах виконання науково-дослідного проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури», який реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія» за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу, учасники історичної наукової групи проєкту розпочали дослідження єврейської документальної спадщини в Україні. Згідно з дослідницькими темами учасниці групи — Тетяна Бородіна, Таїса Сидорчук, Анна Уманська та Надія Уфімцева — протягом листопада–грудня здійснюватимуть пошук та збір історичних матеріалів в архівах, бібліотеках і музеях низки регіонів України, зокрема у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі, на Хмельниччині та Полтавщині.

Хоча захоплива пошукова робота лише розпочалася, вже можемо поділитися першими цікавими знахідками та дослідницьким досвідом, набутими у нинішніх складних умовах російсько-української війни. Досліджуючи історію створення та діяльності Єврейського музею у Львові в міжвоєнну добу, Таїса Сидорчук опрацювала фонди низки львівських архівів, бібліотек і музеїв. У результаті пошуку вдалося з’ясувати, що документи з означеної теми, як і колекція Єврейського музею, внаслідок злочинних дій нацистської та радянської влад розпорошені й нині зберігаються у восьми установах Львова:

Основний масив архівних документів — від перших ініціатив єврейських колекціонерів, дослідників і митців щодо збереження єврейських старожитностей до відкриття Єврейського музею у 1934 р. — міститься у фонді №701 «Єврейська релігійна громада у Львові» Центрального державного історичного архіву України у Львові. Неможливо переоцінити значення протоколів засідань, статуту, річних звітів та інших матеріалів, які документують тривалий процес становлення Єврейського музею, особливо з огляду на те, що більшість документів збереглися в єдиному примірнику та становлять надзвичайно цінні джерела з історії єврейської громади.

Другою за значенням установою для досліджуваної теми є Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника, де зберігаються не лише друковані матеріали з історії єврейського музейництва — книги, каталоги, численна єврейська періодика, у т. ч. рідкісна — а й архівні документи у відповідних структурних підрозділах бібліотеки. Так, фонди відділу рукописів містять документи останнього зберігача та опікуна Єврейського музею у роки Другої світової війни, відомого музеєзнавця Максиміліана Гольдштейна,а фонди Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів — матеріали щодо організації та проведення знакової виставки єврейського художнього промислу в одному з провідних музеїв Львова у 1933 р.

У бібліотеці та архіві Інституту народознавства НАН України у Львові також зберігаються раритетні документи з історії єврейського музейництва, зокрема: фотоальбоми зі світлинами єврейських пам’яток львівських синагог та приватних колекцій, які частково експонувалися на виставках та в експозиції Єврейського музею у 1930-х рр.; каталог Єврейського музею 1937 р., що містить опис музейної колекції; а також протоколи щодо примусового переміщення музейних цінностей у 1941 р. та інші матеріали.

Виявлені архівні документи й візуальні матеріали, створені польською, німецькою мовами, а також івритом та їдишем, будуть ще детально опрацьовані і досліджені для підготовки доповіді й написання статті, проте вже натепер можна окреслити кілька важливих висновків. Більшість документів з історії Єврейського музею у Львові, що зберігаються у фондах восьми львівських установ, не дублюються й безсумнівно належать до унікальних історико-документальних пам’яток єврейської спадщини. Львів не лише зберігає важливі й рідкісні матеріали з єврейської історії та культури, але й щедро надає доступ до них, за що висловлюємо щиру подяку всім працівникам, які допомагали та сприяли пошуковій роботі. 

Усі заходи в межах проєкту організовуються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.