У своєму відеоесе Роман Веретельник розмірковує над тим, як повномасштабна війна Росії проти України змінює наше розуміння історії, пам'яті та культурної травми. На прикладі американських літературних творів про Голокост в Україні автор показує, як сучасні події спонукають по-новому осмислювати минуле та відкривати український історичний досвід світовій аудиторії.

У центрі аналізу — роман Джонатана Сафрана Фоєра «Все ясно» (Everything Is Illuminated) та автобіографічна п'єса лауреата Нобелівської премії Роалда Гофмана «Те, що вам належить» (Something That Belongs to You). Через ці твори Роман Веретельник досліджує теми Голокосту, родинної пам'яті, міжпоколіннєвої травми, морального вибору та відповідальності, показуючи, як література допомагає осмислювати складний історичний досвід без спрощених оцінок.

Роман Веретельник доходить висновку, що література є не лише свідченням минулого, а й простором діалогу між різними пам'ятями та досвідами. Поєднання творів Джонатана Сафрана Фоєра та Роалда Гофмана відкриває нові перспективи для розуміння взаємозв'язку між пам'яттю, ідентичністю, травмою та історією, а також підкреслює важливість популяризації таких текстів в Україні.

Це відеоесе підготовлено та опубліковано в рамках проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури» реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія», який реалізується за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. Усі публікації в межах проєкту здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

У своєму відеоесе Олена Пелешенко досліджує репрезентацію євреїв в українських апокрифічних текстах, присвячених Понтію Пилату. Аналізуючи українські рукописи, зокрема «Євангеліє від Никодима», перекладні пасійні повісті та апокрифи Пилатового циклу, авторка простежує, як образ Пилата пов'язаний із формуванням образу євреїв як релігійного та етнічного Іншого.

Особливу увагу дослідниця приділяє українській рецепції цих текстів. Попри успадковані антиюдейські сюжети, українські книжники нерідко пом'якшували їхні найрадикальніші мотиви або взагалі уникали ототожнення Пилата зі стереотипним релігійним ворогом. Цю особливість підтверджують не лише рукописи, а й українська іконографічна традиція.

Олена Пелешенко доходить висновку, що українська рукописна традиція вибірково адаптувала європейські апокрифічні сюжети, зберігаючи їхню літературну основу, але послаблюючи антиюдейську риторику. Це дозволяє по-новому поглянути на місце української традиції в ширшому контексті європейської апокрифічної літератури.

Це відеоесе підготовлено та опубліковано в рамках проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури» реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія», який реалізується за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. Усі публікації в межах проєкту здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

У своєму відеоесе Олександр Боронь досліджує репрезентацію євреїв і так званого «єврейського питання» у житті й творчості Тараса Шевченка. Автор показує, як ця тема тривалий час зазнавала ідеологічних інтерпретацій, і пропонує натомість історично виважене прочитання, що розмежовує біографічного Шевченка та наративні голоси його художніх творів.

Спираючись на мемуари сучасників поета, літературознавчі дослідження та аналіз творів «Гайдамаки», «Варнак», «Музикант» і «У Вільні, городі преславнім...», Олександр Боронь розглядає як біографічні факти, так і художні образи, пов'язані з єврейською тематикою. Дослідник наголошує, що єврейських персонажів слід інтерпретувати в контексті літературних традицій, фольклору та історичних уявлень ХІХ століття, а не як безпосереднє відображення особистих переконань автора.

Олександр Боронь доходить висновку, що єврейська тематика не є центральною у творчості Шевченка, однак її уважне контекстуалізоване прочитання дає змогу краще зрозуміти як самого письменника, так і культурне середовище його доби. Такий підхід відкриває нові перспективи для осмислення історичної пам'яті, літературної репрезентації та етики прочитання класичних текстів.

Це відеоесе підготовлено та опубліковано в рамках проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури» реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія», який реалізується за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. Усі публікації в межах проєкту здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

У своєму відеоесе професорка Віра Агеєва розповідає про Ієремію Айзенштока – одного із найбільш яскравих дослідників української літератури в 1920-х роках. Вихованець професора Олександра Білецького, Айзеншток досліджував і популяризував праці Олександра Потебні, формалістські, альтернативні марксистським, підходи до вивчення літератури, віднайшов і дослідив низку важливих текстів Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ'яненка та інших українських письменників ХІХ та початку ХХ століть. Він зробив свідомий вибів на користь української – і це питання про зміну ідентичності, яке сьогодні, гостро постає перед багатьма українцями. Завдяки діяльності Айзенштока було створено Інститут Тараса Шевченка у Харкові. В 30-ті, а потім у повоєнні роки Ієремія Айзеншток зазнав переслідувань, проте, попри фактичну заборону жити в Києві, він і надалі підтримував зв’язки з українськими літераторами, зокрема Максимом Рильським.

Це відеоесе підготовлено та опубліковано в рамках проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури» реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія», який реалізується за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. Усі публікації в межах проєкту здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Відеоесе Ростислава Семківа інтерпретує один із найцікавіших текстів американської літератури зламуХХ-ХХІ століть – роман Джонатана Сафрана Фоера «Всьо ясно», в якому описано подорож Україною однойменного автору героя наприкінці 1990-х у пошуках слідів своїх рідних, знищених під час Голокосту. Значну частину тексту складає історія невеликого єврейського містечка (штетля) в Україні від XVIII ст. і аж до руйнації його гітлерівськими нацистами. Роман також демонструє погляд американця на українців кінця 90-х. З іншого боку, текст Фоера є яскравим прикладом метамодерного письма, що поєднує іронічність та навіть ґротеск, притаманні постмодерній поетиці, та пошук серйозного тону, конфігурування постпам’яті і спроби говорити про травму для віддаленої від неї в часі авдиторії. Семків робить висновок, що цей аспект письма Фоера вкрай актуальний для сучасної української культури.

Це відеоесе підготовлено та опубліковано в рамках проєкту «Єврейська спадщина в Україні: міждисциплінарні рефлексії крізь призму архівних документів, культури, історії та літератури» реалізується Національним університетом «Києво-Могилянська академія», який реалізується за підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. Усі публікації в межах проєкту здійснюються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.