Важливим етапом реалізації проєкту стала дослідницька поїздка учасниці історичної наукової групи Анни Уманської до Одеси — міста, яке у ХІХ – першій половині ХХ століття було одним із ключових центрів єврейського культурного, релігійного та інтелектуального життя.
У фокусі дослідження перебували дві провідні інституції: Державний архів Одеської області та Одеський літературний музей. Саме тут зосереджено значний масив джерел, які дозволяють реконструювати історію єврейської громади регіону, простежити еволюцію культурних практик і реакції на політичні трансформації доби Російської імперії та радянського періоду.
Під час роботи в Державному архіві Одеської області було опрацьовано описи фондів і замовлено копіювання низки особливо важливих документів, необхідних для подальшого аналізу та введення їх до наукового обігу. Зокрема, досліджено фонд П-41 — Партійний архів Одеського обкому КП(б)У. Міський комітет одеської єврейської комуністичної партії «Поалей-Ціон» (1919–1921). Матеріали фонду містять циркуляри, резолюції, протоколи засідань, звіти та листування, що висвітлюють ідеологічну й організаційну діяльність партії серед єврейського населення, зокрема жінок, молоді та робітничих середовищ, у період становлення радянської влади в Одесі.
Вагоме місце посів також фонд 442 — Комітет Одеського відділення Товариства поширення освіти між євреями в Росії (ОПЄ), 1880–1919 рр. Його матеріали відображають діяльність у сфері єврейської освіти: функціонування хедерів, талмуд-тор, приватних і громадських навчальних закладів, а також освітні ініціативи для соціально вразливих груп. Статистичні дані, фінансові звіти, відомості про викладацький склад і навчальні програми дають змогу реконструювати реальний стан єврейської освіти наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
Фонд 42 — Канцелярія опікуна Одеського навчального округу (1834–1920) — містить документи, що фіксують механізми державного регулювання діяльності єврейських освітніх закладів. Звіти, листування та матеріали перевірок дозволяють простежити взаємодію між єврейськими освітніми інституціями та адміністрацією, а також зміни освітньої політики щодо єврейського населення у ХІХ – на початку ХХ століття.
Не менш важливим осередком дослідження став Одеський літературний музей, зокрема його особові архівні фонди. Особливу цінність мають матеріали, пов’язані з Ісааком Губерманом — єврейським драматургом і діячем одеського осередку ГОСЕТу (Державного єврейського театру). Рукописи, листування, театральні програми та адміністративні документи відкривають нові можливості для вивчення розвитку єврейського театрального життя в міжвоєнній Одесі.
Документи з особового фонду Ханана Вайнермана, єврейського поета та журналіста, зберігають унікальні рукописи, матеріали до публічних виступів і літературних подій, а також рецензії на його творчість в українському та єврейському культурному середовищі. Окремий корпус документів відображає досвід репресій і подальшої реабілітації митця.
Архівні матеріали з фонду Ноте Лур’є зосереджені навколо рукописів художніх і документальних творів, щоденникових та автобіографічних текстів, а також листування з провідними діячами культури — Павлом Тичиною, Ірме Друкером, Павлом Загребельним, Генехом Казакевичем. Фонд дає змогу глибше осмислити не лише творчий шлях Ноте Лур’є, а й механізми культурної адаптації, репресій і повернення до літератури після таборів, що робить його ключовим джерелом для дослідження радянсько-єврейської культурної історії.
Значна частина опрацьованих архівних матеріалів і досі залишається малодослідженою. Саме тому робота в одеських архівах є не лише важливою складовою поточного дослідницького проєкту, а й вагомим кроком до глибшого осмислення єврейської історичної та культурної спадщини України.
Усі заходи в межах проєкту організовуються за фінансової підтримки Європейського Союзу. Їхній зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.